… Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі

Було видно, було чути, як реве ревучий…

22 травня – важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.

153 роки тому, 10 березня 1861 року, не стало видатного українського поета Тараса Шевченка. На кошти друзів 13 березня його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі у Петербурзі, але за 58 днів домовину поета, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського перевезено з Петербурга до Москви, а звідти – до Києва. У столиці відбулася прощальна панахида у церкві Різдва Христового на Подолі, де з Шевченком прощалися студенти, поети, митці та багато звичайних киян.

20 травня на пароплаві «Кременчук» прах Шевченка привезли до Канева, а 22 травня у Успенському соборі відслужили панахиду і поховали українського генія на Чернечій горі, бо ще за життя він мріяв знайти «тихе пристанище і спокій коло Канева».

Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей — «Тарасову світлицю», а на могилі встановили монументальний чавунний пам`ятник-хрест.

У 1989 році на цьому місці з’явився Шевченківський національний заповідник.

Поет повернувся в Україну, щоб заснувати біля Канева першу національну святиню.

Могила Шевченка перетворилася на місце паломництва українців, а Чернеча гора отримала назву Тарасової. Відзначення річниць перепоховання поета стало національною традицією всупереч репресіям влади.

Минають роки, змінюються покоління, а слава Шевченка не згасає вже два століття. В його особі український народ ніби злив усі свої найкращі духовні сили, всю свою велич, вибравши його співцем своєї історичної слави.

Він зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства, за кілька десятиліть Шевченкове Слово стало голосом народу, що почав творити й формувати власну історію.

Джерело: відділ з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю.