Імунітет – одна з найважливіших біологічних адаптаційних функцій організму хребетних, направлена на контроль та збереження його генетичної (антигенної) постійності або гомеостазу.
Головна функція імунітету – систематично розпізнавати чужерідну генетичну інформацію, будь це, живі клітини, що надходять ззовні, або змінені в антигенному відношенні клітини власного організму, або чужерідною генетичною інформацією, з подальшим блокуванням, нейтралізацією, елімінацією або знищенням чужерідних агентів.
Реакції захисту можуть здійснюватись як гуморальними, так і клітинними механізмами.
Існує природжений (конституціональний) імунітет, як видовий – несприятливість до певного чужорідного антигену (несприятливість людини до чуми свиней), так і материнський – отримання певної кількості антитіл від матері (проти кору). У першому випадку імунітет – по життєвий, у другому – тимчасовий після народження дитини.
Також є набутий імунітет, який розвивається впродовж індивідуального життя людини у відповідь на проникнення антигена та виражається в утворенні специфічних імуноглобулінів – антитіл (гуморальний імунітет) або специфічнореагуючих лімфоцитів (Т-лімфоцитів), не утворюючих антитіла (клітинний імунітет).
Набутий імунітет може бути індукований інфекційними збудниками та продуктами їх життєдіяльності.
Штучний імунітет – різновид набутого імунітету коли специфічний імунологічний захист виникає в результаті медичного втручання.
Відрізняють активний штучний імунітет, який створюється в результаті вакцинації, та пасивний, коли імунітет утворюється внаслідок введення специфічно направлених антитіл (імуноглобулінів) і триває до їх виведення з організму (приблизно 3-4 тижні).
Післявакцинальний імунітет триває від декількох тижнів або місяців до декількох років.
Імунітет проти інфекційних хвороб є одним з основних проявів імунітету. Антигени, що індукують імунну відповідь, належать до живих збудників інфекційних або інвазійних хвороб, їх атенуйованих чи інактивованих вакцинних форм, токсоїдів.
Протиінфекційний імунітет направлений на захист, створення несприйнятливості до певного збудника.
Протиінфекційний імунітет прийнято поділяти на природжений і набутий. Одним із шляхів створення набутого (штучного) активного імунітету є вакцинація.
За ступенем необхідності і обов’язковості проведення вакцинації усі види щеплень поділяються на планові (обов'язкові) та ті, що виконуються за епідеміологічними показаннями.
Планові щеплення проводяться з метою імунопрофілактики найбільш розповсюджених або небезпечних інфекційних хвороб, в основному антропонозні з повітряно-крапельним механізмом передачі збудників (дифтерія, кір, туберкульоз, поліомієліт, краснуха, епідпаротит, кашлюк).
Щеплення за епідпоказами проводяться тільки у тих місцях, де виникає необхідність забезпечити імунний прошарок населення, яке наражається на ризик захворювання.
Планування щеплень проводиться з урахуванням контингентів, що підлягають вакцинації, та конкретної епідемічної ситуації, яка диктує призначення щеплень за епідпоказами.
Важливе значення має хронологічний порядок проведення планових щеплень.
У зв’язку з викладеним очевидна необхідність складання календаря щеплень.
Календар щеплень – нормативно-правовий акт, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюється перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення (закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Календар профілактичних щеплень в Україні включає обов'язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, туберкульоз, краснуху, епідпаротит, гемофільну інфекцію, вірусний гепатит В, правець.
У разі виникнення несприйнятливої епідемічної ситуації або загрози її виникнення, а також при можливості ризику інфікування при контакті особи з джерелом інфекції проводяться обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідеміологічними показаннями.
На даний час в Україні як і в усьому світі за епідпоказами проводиться активна імунізація, яка не передбачена Календарем щеплень, проти COVID-19. Створюється активний штучний (набутий) імунітет як індивідуальний, так і популяційний для впливу на епідпроцеси та захист населення від тяжкого захворювання та смерті від COVID-19.
Джерело: Голосіївський МВ ДУ «Київський МЦ КПХ МОЗ України»
